Позбутися небезпеки — й страху

Як починаєш працювати, кожен раз страшно. Не знаєш, скільки тут небезпечного: кількість не знаєш. Бачиш одну розтяжку, а скільки їх там буде? Страх тут наш помічник: хай страшно, але ти зосереджений, уважний. Крок за кроком йдеш, готовий до всього. Хочеться допомогти людям позбутися небезпеки. Страху.

Земля, особливо тут на сході, на Харківщині, квадратами засіяна — і протипіхотними мінами, і протитанковими. Але ми працюємо, щоб люди сіяли пшеницю, соняшники. Квіти щоб саджали. В Другу світову металеве все було, вже поперегнивало, а зараз пластик — і виявити складніше, і лишається потім на віки… Але ми працюємо. Спішити не можна, крок за кроком.

Часом підходять місцеві, просять: «Гляньте ще й у нас на городі, щось підозріле». Перевіряєш, розчищаєш, щоб люди знову торкались землі без страху, а з любов’ю. З турботою про новий врожай, нову квітку, нову прогулянку, щоб у тиші і без тривог.