Паростки, які ми зберегли

Мої батьки обоє були агрономи. Землю дуже любили, вони її досліджували, відчували. Вони знали, що де гарно буде рости, секрети знали для кращого врожаю. Я їхню любов перейняла, і знання. Завела власне господарство.

Воно невелике, але завжди було прибуткове. Тут ґрунт благодатний для фруктів, і для овочів. Додайте роботу: скільки ми часу сюди вклали з чоловіком — то зрозуміло, чого у нас завжди фрукти солодкі, вродять. Люди питали, як нам вдається. 

Коли росіяни прийшли на Чернігівщину, по нашій землі стільки танків проїхало, міни, бомби. Біля яблунь досі вирва нагадує про це. Після такого складно знову життю радіти. Але коли все розчистили, перевірили, дорозмінували — навіть чоловік плакав, не стримався. Нема дорожчої землі, ніж ці наші паростки, кущики, ці листочки — ну нема!