Літо було дуже довге

Зазвичай літні канікули у нас в селі проходили непомітно. Ми відпочивали і не помічали, як час летить. Їздили всією сім’єю до Києва погуляти, на день. А так все літо бігали в футбол з сусідами. У нас за городом ліс, а там далі така класна поляна. Ми на ній завжди граємо.

Ну, грали. До війни… Потім не можна було нікуди далі городу ходити. Небезпечно після окупації. Мама кожного ранку казала: «Тімур, ти ж памʼятаєш? В ліс не можна». Навіть тато з фронту нагадував, коли дзвонив.

Літо дуже довге було. Я на комп’ютері все пройшов, аж книжки читати почав.

А потім якось після уроків, не знаю, в жовтні, побачив з вікна дядьків якихось. З приборами такими, з собакою. Мама була на городі, вони їй щось сказали, і вийшло, що розмінували наш ліс! Я такий радий був, що знову можна на нашій поляні грати. Там грязюка вже була, слизько, а ми все одно бігали!