Поле знову дихає

Оцей шурхіт листя, сонцем присушеного. Коли йдеш влітку рядами кукурудзи. Мені так його бракувало, коли село було окуповане! 

Поля, посадки заміновано, вибухівка там. Урожай збирати страшно, ступити страшно. 

А сподівався, що знов повернусь на своє господарство. Отак іти іти — небо й поле, нічого більше нема на світі…

Після розмінування повернулися на рідну Миколаївщину — ніколи не забуду! Як знову в землю вріс, дихати легше стало. На поле дивлюся, про що думаю — не знаю. Просто тут так добре. Вдома. 

Коли в квітні заморозки нічні скінчились — посадили нові зерна. І земля нам віддячила. Тепер ходжу, знову колоски прощупую: як наливаються, чи не відстають. Я їх добре знаю, відчуваю одразу.